Пропустити головне навігаційне меню

Причини ходити до церкви щотижня

Неможливо описати приниження, яке я відчувала в церкві, поки мій чоловік сидів десь далеко через свої покликання, а я сиділа з малими дітьми чи підлітками (іноді різниця майже не помітна). Я сиділа на своєму місці і чекала, поки всі підуть, щоб ні з ким не зустрітися поглядом, настільки мені було соромно. Я виходила після причасних зборів, тримаючи по близнюку в кожній руці, поки мої 5-річний та 7-річний сини боролися на підлозі. ААААА! Я знаю, як це бути найгіршим прикладом для всіх! Тоді чому ж я ходила до церкви? Це явно було не заради духовного зростання чи для того, щоб показати мій ідеально випрасуваний та чистий одяг. І я не робила цього для того, щоб зустрітися з друзями. Озираючись назад, я розумію, що у мене немає відповіді на це запитання, крім того, що я лише вірила і вважала, що не можу просто не піти.

Адам та Єва молилися та приносили численні жертви на вівтар знову та знову, рік за роком, поки Бог нарешті не відповів на їхні молитви одного дня. Вони не знали, чому їм потрібно було молитися та робити жертви саме таким чином; вони лише знали, що Бог сказав чинити так. У грудні минулого року моя найстарша донька Джен, котра одружена і живе в іншому штаті, подзвонила мені, щоб сказати, що того ранку в них конференція колу, і вони спізнюються. Вона знала, що їм потрібно буде сидіти на незручних стільцях в кінці залу, де буде погано видно та чутно. Вона була на сьомому місяці вагітності і мала ще трьох старших діток, один з яких був дуже активним трирічним малюком, який йорзатиме на руках протягом усіх зборів. Вона поглянула на чоловіка, коли вони займали місця в машині, і сказала: 'Можливо лише цього тижня ми могли б лишитися вдома і просто послухати якісь виступи он-лайн?' Він з готовністю погодився. Чоловік разом з дітьми швидко вибралися з машини, а Джен повільно пішла за ними.

Коли вона йшла до вхідних дверей, які були вже зачиненими, перед її очима постала картинка з нею і зі мною на зборах, коли ми сиділи з обох кінців ряду, а між нами всі інші діти. Їй здалося, що вона бачить нас в тих темних дверях! Тоді вона згадала усі ті рази, коли я брала близнюків до церкви, як і всіх інших дітей, неділя за неділею, без будь-якої допомоги інших дорослих. Вона відчинила двері та сказала чоловіку та дітям, що їм потрібно поспішати і все ж таки повернутися назад в машину, тому що потрібно їхати на конференцію колу. Чоловік здивовано запитав, що змусило її передумати, і вона відповіла: 'Я повинна йти, тому що моя мама завжди ходила!' Коли вона зателефонувала мені пізніше, то сказала, що моя постійність стала зразком для її життя.

Життя жінки орієнтоване на майбутнє. Те, що раніше здавалося рутиною та одноманітністю для мене, стало зразком для моїх дітей. Ми насправді ніколи не знаємо та не розуміємо, коли наші дії чи традиції матимуть величний та тривалий вплив на життя дітей!


Пенні Браун – горда мати 10 дітей, котрі дали їй трохи випити гіркоти, але й разом з тим в них була нескінченна кількість моментів, за які вона відчувала вдячність. Вона служила в якості дружини президента місії та матрони в храмі. Пенні ділиться зі світом вродженою красою та божественністю, котрою володіють усі жінки та матері.